Стаття Погляд — 13 серпня, 2019

У пошуках задоволення

ТЕКСТ:

Спорт, їжа, секс – усе це працює на нашому прагненні до насолоди. Звідки у нас це непереборне бажання отримувати задоволення? Які речовини в нашому організмі підштовхують нас до пошуків насолоди і як виникають ситуації, коли ми втрачаємо контроль над власними бажаннями? Біолог Олександр Скороход знає відповіді на ці запитання.

Що таке насолода? Які процеси і гормони стоять за відчуттям насолоди?

Насолода – це приємне відчуття, яке ми отримуємо у відповідь на їжу, секс, музику, наркотичні речовини і низку інших стимулів. З біохімічного й фізіологічного поглядів воно зумовлене вивільненням ряду нейромедіаторів (хімічних месенджерів) у певних частинах головного мозку, у так званих «центрах задоволення».

Одним із ключових нейромедіаторів є дофамін. Вивільнення дофаміну сигналізує мозку про очікування чогось корисного і мотивує нас шукати, прагнути до отримання винагороди. Дія всіх наркотичних речовин, незалежно від їхнього основного способу дії, пов’язана також із вивільненням дофаміну. Секс, їжа та азартні ігри – усі вони так само пов’язані зі збільшенням викиду дофаміну. Водночас зниження рівня дофаміну може мати наслідки у вигляді депресії, відсутності задоволення чи мотивації.

Докладне вивчення «центрів задоволення» призвело до відкриття, окрім дофаміну, й інших класів речовин, які виділяються в головному мозку під час стимуляції.

Дофамін – нейромедіатор, який відповідає за відчуття задоволення, зменшує чутливість до болю, викликає почуття щастя й ейфорії. Крім того, дофамін відповідальний за рух і виробляється у дофамінергічних нейронах. Нейрони «центрів задоволення» виділяють дофамін не лише під час реакції на певний приємний стимул – зовнішній, внутрішній, сексуальний чи сенсорний – а й у процесі очікування отримання такого стимулу.

Серотонін – нейромедіатор, який синтезується у стовбурі головного мозку (епіфіз, варолієв міст, ядра шва, а також в нейронах кишечника) і регулює баланс позитивних і негативних емоцій. Окрім регуляції настрою, серотонін впливає на формування нав’язливих думок та дій, фобій, імпульсивних потягів, а також на сексуальну поведінку, пам’ять та контроль циклів сну.

Ендорфіни – група опіатоподібних сполук, що природним шляхом виробляються в лобовій частці та ділянках лімбічної системи у відповідь на стрес, тривале фізичне навантаження чи біль. Подібно до морфіну вони блокують больові рецептори й діють як знеболювальний та седативний (заспокійливий) засоби, коли тіло починає втомлюватися. Однак слід пам’ятати, що вони не всесильні й після певної межі виснаження вже не здатні компенсувати стрес.

Ендоканабіноїди – нейромедіатори, які за своїми хімічними властивостями близькі до тетрагідроканабінолу, що міститься в марихуані. Вони беруть участь у контролі реакції на стрес і регуляції рівня збудливості.

Окситоцин – нейропептид, який виробляється в гіпоталамусі та відповідає за встановлення соціальних зв’язків і переживання позитивних емоцій. Концентрація окситоцину значно збільшується під час пологів, стимулюючи скорочення матки, а потім лактацію. Саме цей нейропептид відповідає за встановлення міцного емоційного зв’язку між матір’ю і дитиною. Також у невеликій кількості окситоцин виділяється під час оргазму, тому вважається, що він грає важливу роль в отриманні задоволення при сексі та формуванні емоційного зв’язку між сексуальними партнерами. Колективна спільна діяльність також підвищує рівень окситоцину. До того ж, окситоцин формує довіру, викликає доброзичливе ставлення до інших людей, підвищує лояльність й альтруїзм, але тільки до людей, які сприймаються як члени «своєї» групи.

Чому одні процеси викликають викиди гормонів/нейромедіаторів, а інші ні?

Для того, аби розібратися, чому одні процеси спричиняють викиди «молекул щастя», а інші – ні, потрібно зрозуміти, як працює система винагород головного мозку.

Система винагород – це сукупність структур головного мозку, які відповідають за: бажання приємного стимулу, позитивні емоції у відповідь на приємний стимул, а також закріплення поведінки, яка спонукає до отримання цього стимулу. Система винагород поєднує структури, які відповідають за отримання задоволення, мотивацію (прилегле ядро), емоції (миндалина), пам’ять (гіпокамп), а також прийняття рішень (префронтальна кора). Саме через цей «розгалуджений ланцюжок» будуть проходити сигнали від куштування тістечка, перегляду улюбленого серіалу чи, скажімо, заняття улюбленим видом спорту. Важливо, що ці стимули не просто викликатимуть емоції (задоволення/відразу), а що ці реакції закріплюватимуться в пам’яті та впливатимуть на прийняття нами рішень щодо пошуку/уникнення цих стимулів у майбутньому.

З еволюційного погляду саме завдяки роботі системи винагород людина отримала можливість не просто вижити, задовольняючи первинні потреби (їжа, секс, сон), а й навчатися на отриманому досвіді (позитивному й негативному), розвиватися в тому чи іншому напрямку.

Що відбувається з мозком без стимулів задоволення?

За відсутності стимулів задоволення мозок «впадає в депресію», що може проявлятися у різноманітних психічних порушеннях від втрати мотивації виконувати ту чи іншу роботу до ангедонії – нездатності отримувати задоволення загалом. Цікавий випадок стався з одним із наркозалежних пацієнтів, який прийняв одночасно на вечірці кокаїн, екстазі, метадон у стані алкгольного сп’яніння. Він потрапив до реанімації з кисневим голодуванням мозку, але позбувся усіх залежностей. На томограмі його мозку виявили численні пошкодження структур саме системи підкріплення.

Чому взагалі їжа може стати процесом задоволення? Які гормони в цьому задіяні?

Споживання їжі регулюється двома взаємодоповнювальними системами: гомеостатичною та гедонічною. Гомеостатична контролює енергетичний баланс, підвищуючи бажання їсти після виснаження запасів енергії. На відміну від цього, гедонічне регулювання або регулювання на основі винагороди може бути сильнішим за гомеостатичний шлях у періоди відносно достатнього енергозабезпечення й посилювати бажання споживати страви, які є дуже приємними.

Що стосується гомеостатичної системи: потреба їжі регулюється двома периферичними гормонами – лептином та греліном. Лептин синтезується білою жировою тканиною, і його рівень збільшується пропорційно жировій масі. Високий вміст лептину потужно пригнічує прийом їжі та стимулює метаболічні процеси до використання надмірних запасів енергії. Грелін – це пептид, що виробляється клітинами шлунку, рівень якого збільшується у відповідь на негативний баланс енергії та стимулює споживання їжі та накопичення енергії

З погляду гедоністичної системи природа подбала, щоб ми не померли з голоду через відсутність мотивації полювати чи долати якісь інші перепони для отримання їжі. Тому від вигляду, запаху або смаку жирної чи солодкої їжі у нас стимулюється виділення дофаміну, бо це гарантує, що ми наїмося достатньо, щоб вижити. Це чудовий інстинкт у світі, де їжі мало. Однак в сучасному світі, де їжа надто доступна, – це шлях до ожиріння й хвороб, а не до виживання й довголіття.

Коли і чому під час занять спортом відбувається викид «позитивних» гормонів і нейромедіаторів?

Спорт – це стрес для організму. Під час фізичних навантажень мікроволокна наших м’язів рвуться, ми відчуваємо біль. У м’язах накопичується молочна кислота та продукти обміну, вичерпуються запаси глікогену. Системи дихання й кровообігу не встигають насичувати киснем тканини й органи – ми задихаємося, нам важко рухатися й сконцентруватися.

То чому ж ми продовжуємо тренування? Чому, попри всі сигнали організму, вперто намагаємося пробігти марафон, підняти не 60, а 100 кг, підкорити черговий восьмитисячник?

Під час занять спортом фізичної активності (навіть помірної), а особливо аеробних навантажень, виділяється цілий «коктейль» нейромедіаторів: дофамін, серотонін, ендорфіни, ендоканабіноїди, окситоцин тощо.

Це вкрай необхідне пристосування мозку. Адже фізична активність, рух були потрібні як для полювання, так і для захисту від ворогів, збереження нащадків, боротьби з примхами стихій. Нам потрібно бути сильними, витривалими й умотивованими рухатися й боротися за своє життя. І хоча зараз у світі технологій фізичні навики відіграють вже не таку критичну роль для виживання, для мозку дуже природно використовувати спорт для того, аби отримати чергову порцію «молекул щастя». Дофамін дає мотивацію, задоволення від швидкого досягнення цілей. Ендорфіни та ендоканабіноїди зменшують біль при тривалих навантаженнях чи травмах, ранах, отриманих у боротьбі. Серотонін дає позитивні емоції від процесу, а якщо ми робимо щось разом – полюємо, граємо у футбол – підключається й окситоцин.

Утім, слід пам’ятати, що спорт, як і будь який стрес, при надмірних навантаженнях, порушенні організації тренувального процесу може із позитивного стресу стати дистресом й призводити до перетренувань, травм, хвороб.

Тож тренуватися слід у міру й із розумом, поступово розширюючи адаптивні можливості систем організму та отримуючи задоволення від процесу.

Як формується залежність? Чи можна припинити її «по-справжньому захотівши», лише зусиллями?

Залежність визначають як хронічне захворювання, що зачіпає систему винагороди, мотивацію, пам’ять та інші структури головного мозку.

Усі види залежності (їжа, соцмережі, наркотичні речовини) – це насамперед звички нашого мозку, які ми розучилися контролювати.

З погляду нейробіології, звички – це повторювані патерни синаптичного збудження між ансамблями нейронів. Звички можуть формуватися і для корисних нам в житті речей (чистити зуби, робити зарядку та ін.), і для деструктивних (перегляд телепрограм, серфинг в інтернеті, алкоголь). Основна структура, що оркеструє формування звичок, – смугасте тіло.

Спочатку зміни в смугастому тілі узгоджуються з роботою префронтальної кори, яка виконує контрольну функцію, керуючи нашими міркуваннями та інтуїцією, і допомагає пристосувати досвід до нових реалій. При розвитку залежності відбувається неузгодженість між цими двома відділами мозку й поступово функція контролю префронтальної кори практично нівелюється.

Від залежностей не так легко звільнитися з огляду на міцність синаптичних зв’язків між нейронами, які формує звичка протягом тривалого часу її дії, а також зважаючи на послаблення функцій контролю з боку префронтальної кори.

У сучасних підходах для усунення залежностей використовують комплексний підхід. Він базується і на прийомах психотерапії, використання формату дружніх розмов, зборів анонімних залежних, медитації, тривалої відпустки або тимчасової ізоляції. Вважають, що ефективність допомоги буде максимальною, коли сам залежний проявляє бажання звільнитися.

Чому відеогри та серіали так «затягують»? Як працює система винагород в іграх? Якщо ігрову залежність можна пояснити системою винагород, то як бути з серіалами?

Відеоігри дуже вдало імітують процес вивчення, навчання, досягнення цілей, активуючи систему винагород нашого мозку й виділення дофаміну. При цьому суттєвим фактором є те, що під час відеоігор ми часто отримуємо неочікувану винагороду, а це якраз і стимулює викид найбільшої дози дофаміну.

Перегляд серіалів насправді працює за схожим принципом. Адже ми з нетерпінням очікуємо чогось від наступної серії: чи одружиться нарешті Барбара, чи викриє злодія Коломбо тощо. Усе це так само тримає нас на «дофаміновій голці».

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі