ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 20.07.22
    ТЕКСТ: Марта Льода
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Західні експерти на службі Кремля. Частина 1. Примушення до миру

    Науковці, навіть всесвітньо відомі експерти, також піддаються маніпуляціям та потрапляють у пастку когнітивних викривлень. Україна для багатьох стала сліпою плямою, щодо якої інформацію черпають з нерелевантних історичних паралелей, не завжди усвідомлених імперських стереотипів і напряму з російських наративів. Гординя і самовпевненість багатьох представників західного суспільства заважає їм дослухатися до голосу тих, кого війна заторкнула найбільше – самих українців. І науковці тут не виняток. Публікуємо серію матеріалів з аналізом кремлівських наративів в тезах західних інтелектуалів.

    Привид Холодної війни та атомної бомби

     

    У нас немає 50- або 100-мегатонних бомб, утім, є бомба потужністю понад 100 мегатонн. Ми вивели в космос Ґаґаріна й Тітова, але можемо замінити їх іншим вантажем і спрямувати його в будь-яке місце на Землі.

     

    Нікіта Хрущов, серпень 1961 року1 на прийомі в Кремлі на честь повернення на Землю космонавта Ґєрмана Тітова

     

     

    То один безвідповідальний політик щось ляпне, то інший – причому на дуже високому рівні, скажімо міністерства закордонних справ, перші особи там розмовляють із цього приводу. А ми що – мовчати будемо? Ми відповідним чином відповідаємо. Як тільки ми відповіли, одразу чіпляються за це: «От росія погрожує!» Ми не погрожуємо! Але всі мають знати, що у нас є. І що ми застосовуватимемо, якщо це буде потрібно для захисту нашого суверенітету.

     

    владімір путін, 17 червня 2022 року2 на Економічному форумі в санкт-петербурзі 

     

    Почнімо з аргументів, які серед усіх інших ще мають певне зерно раціо – з побоювання, що почнеться ядерна війна. Це побоювання часто звучало на початку повномасштабної війни, коли західні країни вирішували, наскільки сильно можна допомогти Україні, щоб росія не відповіла ядерними ударами. Зокрема, на цій можливості наголошував німецький канцлер Олаф Шольц3 на фоні закидів громадськості щодо недостатньої допомоги Україні.

     

    Частково цьому сприяє brinkmanshipБуквально «ходіння по краю», «балансування над прірвою» – прийом переговорів, коли одна зі сторін підштовхує події до небажаної для обох сторін, часто катастрофічної, розв’язки, з розрахунком на те, що в останній момент друга сторона у цілях самозбереження поступиться, так у підсумку вдасться уникнути катастрофи, а також отримати односторонню перевагу. у риториці кремля у відносинах із Заходом і демонстративні військові навчання з моделюванням застосування ядерної зброї. Каміль Ґалєєв, історик, журналіст і аналітик з Центру Вілсона у США, вважає4, що путіну навмисне створювали імідж небезпечного божевільного, адже уявлення, що він здатен на все, полегшує тиск з метою шантажу. Майкл Крепон, співзасновник аналітичного Центру Стімзона, що займається питаннями миру та міжнародної безпеки, також вважає5, що ці «ядерні» погрози – це тверезий розрахунок для ефекту залякування.

     

    Вперше можливість такого підходу, відомого як «теорія божевільного», сформулював6 у 1959 році Деніел Еллсберґ, економіст і фахівець з ядерної стратегії, розглянувши потенційну вигоду таких погроз з точки зору теорії ігор. Можливо, його наштовхнув на цю думку ультиматум Нікіти Хрущова7 з вимогою вивести війська США, Великої Британії та Франції з Західного Берліну за рік до того. Втім свою назву і відомість цей підхід здобув завдяки Річарду Ніксону.

    Оскільки Кіссінджер вжив латинську фразу status quo ante, «стан перед подіями», це спричинило певну плутанину щодо того, які межі він мав на увазі. Згодом в іншій розмові він пояснив чіткіше, що йшлося саме про лінію розмежування до 24 лютого цього року і що захоплені після того землі, як він вважає, таки варто повернути Україні.

    Чи не найбільша іронія в тому, що одним з основних ідеологів теорії божевільного, судячи з публікації з розсекреченими документами8, був Генрі Кіссінджер – політолог і радник Ніксона з національної безпеки, згодом Держсекретар США, випускник Гарварда, лауреат Нобелівської премії миру 1973 року. Іронія навіть не в Премії миру, – він був відомим прихильником реалполітікЗ німецької – «реальна політика», підхід до ведення політики, який опирається на реальні обставини, можливості, розподіл сил і влади, а не на цінності та ідеали. Втім на практиці останнє неможливе, адже дії неможливі без мети, і саме цінності диктують, яку мету для своїх дій ми обираємо. і його нагородження було контроверсійним, – а в його баченні шляху до завершення нашої поточної війни з росією. В кінці травня на Міжнародному економічному форумі в Давосі Кіссінджер закликав країни Заходу9 схилити Україну до переговорів з поверненням до «статус кво до початку», себто де факто з відмовою від Криму і ОРДЛО (і це «в ідеалі»)*, і не домагатися принизливої поразки для росії, оскільки це може підірвати європейську стабільність. «Продовжувати війну поза цю точку було б вже не про свободу України, а новою війною проти росії», – сказав він про території, які все ще визнані міжнародною спільнотою як частина України. Прихильник теорії божевільного пропонує піддатися черговому практику цієї теорії.

     

    Хоча сам Кіссінджер про ядерну загрозу як таку не згадав, його пропозиції надзвичайно близько перегукуються з поглядами його давнього опонента, відомого лінгвіста та гучного критика політики США Ноама Чомскі. Для західних оглядачів це було настільки незвично, що «Кіссінджер і Чомскі зайняли одну позицію» було темою безлічі заголовків. В інтерв’ю для Current Affairs10, проведеному в найкращих традиціях «теплої ванни»Поширена в ЗМІ назва для підходу до інтерв’ю, де інтерв’юер задає лише ті питання і лише в тій формі, в якій вони не будуть створювати дискомфорту або навіть будуть відверто лестити співрозмовнику. У згаданому тут інтерв’ю журналіст буквально повторює тези, сказані або написані самим Чомскі, не сперечаючись з ними., Чомскі робить ядерну загрозу своєю центральною темою і закликає до «гидких домовленостей, які дадуть путіну вихід з ситуації», щоб врятувати світ від ядерної катастрофи. Щоправда, говорячи на початку інтерв’ю, що в іншому разі росія може стерти Україну з лиця Землі, в кінці він каже, що бажання країн НАТО додатково озброїтися на випадок нападу абсурдне, бо «російська армія не здатна захопити місто за 30 км від свого кордону, не захищене сучасною армією», тому навряд чи справа для нього в житті українців.

    Сорос, сам виходець з Угорщини, у своїй меценатській діяльності підтримував дисидентські рухи у Східній Європі проти СРСР, тож його позиція в Давосі також повторює його раніші погляди.

    Можливо, одна з причин таких позицій у Чомскі і Кіссінджера банально в віці: Чомскі 93 роки, Кіссінджеру 99. Коли фінансист і меценат Джордж Сорос, якому 91, на тому ж форумі в Давосі сказав11, що для порятунку світу від Третьої світової війни і занепаду цивілізації необхідно якомога швидше перемогти путіна, українці жартували в соцмережах12, що «молодь за нас». Існує чимало досліджень, які вказують на зниження когнітивної гнучкості з віком. Зокрема, погіршується здатність розуміти стани і вчинки інших людей13 та знижується відкритість до нових досвідів14. Тож вийти за рамки звиклих уявлень, як і очікувань від поведінки інших, стає важче, і люди, які бачили небезпеку в протистоянні двох супердержав і їх втручанні у справи інших країн в рамках цього протистояння, або – часто справедливо – критикували дії США у В’єтнамі, в Іраку чи Афганістані, не можуть тепер оцінити через іншу оптику ситуацію, яка не має нічого спільного з діями США.*

     

    Сучасну війну коментують люди, які більшу частину свідомого життя прожили в часи Холодної війни, де СРСР водночас створював ядерну загрозу, але й був противагою для США. Можливо, і Чомскі, і Кіссінджер хотіли б далі зберігати такий звичний порядок, який створював певну ілюзію балансу, хоч де факто в росії давно немає тієї ролі, яка була в СРСР, а рішення змінити світопорядок ухвалили в кремлі, ні в кого не питаючи. Зрештою, Чомскі розпочинає інтерв’ю зі спогадів про ядерне бомбардування Хіросіми і Наґасакі, і жаху, який він тоді відчув, – а воно було можливе лише тому, що США на той час були єдиною ядерною державою.

    Коли агресивний реалізм погоджується з наївним пацифізмом

     

    Путін безумовно розуміє, що спроба підкорити Україну все одно що намагання проковтнути дикобраза

     

    Джон Міршаймер, «Чому криза в Україні це провина Заходу»15, осінь 2014 року

     

     

    Якщо я захочу, я візьму Київ за два тижні

     

    владімір путін в телефонній розмові16 з президентом Єврокомісії Баррозу, 1 вересня 2014 року

    Одне з основоположних понять для наукової методології. Спростовність передбачає, що для можливості перевірки гіпотези вона має бути сформульована достатньо конкретно, щоб могли теоретично існувати умови, за яких ця теорія виявиться хибною. Для прикладу, питання існування бога неможливо перевірити, оскільки в самій концепції бога закладено, що він всесильний і за бажання може уникати будь-яких наших спроб його виявити, і водночас достатньо абстрактний, щоб ми не могли окреслити, як саме можуть виглядати докази його присутності або відсутності. Тому науковцям не обов’язково бути атеїстами. Втім, позитивний вплив молитов на виздоровлення від хвороби - це наукова гіпотеза, яку можна перевірити експериментально навіть із застосуванням подвійного сліпого рандомізованого дослідження, тому що тут є чіткий критерій: наявність або відсутність впливу, яку можна визначити за об’єктивними показниками. Відмова перевіряти свою модель світової політики через розгляд альтернативних пояснень є де факто відмовою ставитися до своєї теорії як до науки, а не до питання віри.

    Поглядом на світ крізь призму Холодної війни послуговується і політолог з Чиказького університету Джон Міршаймер, хоч і в дещо іншому ключі. Не будучи, на відміну від Чомські та Кіссінджера, свідком атомних бомбардувань Японії з боку США в свідомому віці, він, навпаки, вважає, що Захід дарма змусив Україну17 відмовитися від ядерної зброї. Втім у його теорії агресивного реалізму18 в міжнародних відносинах, яка передбачає, що світом керують супердержави, які утримують власні сфери впливу і бачать загрозу у втручанні в них опонента, важко не бачити опис світу саме часів Холодної війни, коли СРСР і США змагалися за те, чий політичний устрій переможе, і бачили в розширенні впливу противника загрозу для власного існування.

     

    Втім сам Міршаймер вважає, що його теорія описує взаємодію між державами в усі часи. В інтерв’ю19 для New Yorker він стверджує, що світ так працює і не може працювати інакше, де факто виводячи свою модель на рівень законів фізики, що навряд чи застосовно до суспільних наук, і напряму відмовляється розглядати версію, що путін може послуговуватися імперськими мотивами, а не безпековими. Себто Міршаймер пропонує приписувати путіну ті мотиви, які вписуються в його теорію, не перевіряючи альтернативних версій, що зрештою є порушенням критерію спростовності* і робить його підхід ненауковим. В межах своєї моделі «реаліст» Міршаймер робить приблизно ті самі висновки, що й «гуманіст» Чомскі: що українцям треба придумати, які умови можна запропонувати росії, щоб вона погодилася перестати нас вбивати, бо це єдине, що можна вдіяти.

    Не родичі Ангели Меркель.

    Схожі пропозиції, тільки з більш чітким «треба просто перестати стріляти» пропонує низка німецьких інтелектуалів, які 3 травня написали відкритий лист20 до Олафа Шольца. 28 митців та науковців, серед яких доктор політології Вольфґанґ Меркель, доктор права Райнгард Меркель** та доктор соціальної психології Гаральд Вельцер, вважали необхідним нагадати, що мир – це добре, і до нього треба прагнути, війна – це погано, і насильство краще припинити, бо від цього помирають люди, а ще це може погано вплинути на глобальне здоров’я і зміни клімату.

     

    Окрім заклику не давати нам більше зброї і зробити все можливе, щоб досягти припинення вогню і досягнення компромісу, без жодних пропозицій, як це можливо зробити, підписанти повторюють тезу, яку просуває і Міршаймер: Захід може спровокувати путіна якимись діями, і треба зважати на те, що росія може сприйняти як загрозу. З Чомскі вони поділяють страх, що почнеться Третя світова, і більш специфічно, що Німеччина буде якось в неї втягнута. Одним листом не обійшлося, 29 червня вийшов ще один відкритий лист21 з дещо м’якшими, але такими ж за змістом формулюваннями та частково тими самими підписантами.

    Як писав Магатма Ґанді в 1938 році, «Якби могла існувати справедлива війна в ім’я і заради людяності, війна проти Німеччини, щоб попередити переслідування цілої раси через примху, була б цілком виправданою. Але я не вірю у жодні війни».

    Чий реалізм справді реалістичний?

     

    – Коли ми думаємо про міжнародну політику, чи не варто було б думати про створення світу, де ні США, ні росія не зможуть так поводитися?

    – Світ так не працює.

     

    Джон Міршаймер, інтерв’ю 1 березня 2022 року19

     

     

    Чи може новий путінський вівтар для людських жертвопринесень виявитися лише тимчасовим відкочуванням в застарілі міждержавні війни? Будемо сподіватися, але це не станеться само по собі. Це вимагатиме, щоб ми продовжували просувати ті сили просвітництва, які призвели до зниження рівня насильства.

     

    Стівен Пінкер, «Чи війна росії з Україною стане кінцем Довгого миру?»22 2 березня 2022 року

     

    То наскільки ж реалістичні рішення нам пропонують «миротворці» і «реалісти», щоб досягти миру? І Чомскі, і Кіссінджер вважають, що треба пожертвувати Кримом і ОРДЛО. Чомскі переконаний, що це «відомі нам базові умови нейтралізації ситуації в Україні», Кіссінджер вважає, що це мета, якої треба досягати разом воєнним шляхом і шляхом переговорів. Безвідносно до моральної складової, – щодо якої Чомскі було б куди важче створювати враження моральної вищості, якби він тримав перед очима звіт ООН23 про тортури, викрадення і вбивства людей на окупованих територіях, зокрема про події в сумнозвісній тюрмі «Ізоляція» – побудьмо реалістами й ми і розглянемо аргументи і пропозиції з прагматичної точки зору.

     

    Обидва вони виходять з припущення, що росія на це погодиться чи що це та мета, якої росія хотіла досягти, і на більше не буде претендувати. Так само як німецькі пацифісти впевнені, що можливо без додаткової зброї досягти якогось компромісу. Втім повномасштабна війна йде вже понад чотири місяці, і російські війська поки що повільно просуваються вперед24, а домовленостей не видно навіть з питання вивезення зерна25. Ба більше, історик з Єльського університету, фахівець з історії України та Східної Європи Тімоті Снайдер вважає26, що росіяни можуть використати голод у світі як елемент шантажу задля тиску на Захід. Російська пропагандистка Марґаріта Сімоньян підтвердила його припущення27, розповівши на Економічному форумі в санкт-петербурзі «жарт», що «вся наша надія на голод», і тоді «вони усвідомлять, що з нами треба дружити, бо не дружити з нами неможливо».

     

    З огляду на ці та інші деталі поведінки росії, припущення, що росія може бути готова погодитися на менше, поки бачить для себе можливості просунути в той чи інший спосіб більше, виглядає хибним, якщо не відверто наївним, – і плану на цей випадок вони не пропонують. Як і не пропонують механізму гарантій, який забезпечив би неповторення таких дій в майбутньому.

     

    «Агресивний реаліст» Міршаймер висловлює такі самі наївні тези. Де факто він пропонує повірити путіну на слово. Чи радше навіть самому Міршаймеру на слово, бо це відповідає його теорії. На його думку, достатньо дати гарантію, що Україна не вступить в НАТО і ЄС, і тоді «можливо, нам навіть може зійти з рук ліберальна демократія». Це припущення базується лише на його теорії та дуже вибірковому цитуванні путіна і не підтверджується іншими даними. Наприклад, коли журналіст його питає, що ж путін має на увазі, коли каже, ніби «Україна – штучно створена держава», він щиро визнає, що не розуміє.

     

    Тімоті Снайдер в своїй книзі «Шлях до несвободи»28 наводить велику кількість фактів з російської риторики, пропаганди, внутрішньої політики та відомих спроб підважити демократичні уряди на Заході, які вказують, що екзистенційною загрозою для себе путін вважає якраз існування ліберальної демократії у світі, а тим паче біля його кордонів. Чи готовий Міршаймер відмовитися від демократії у США заради дружби з росією, якщо це буде справжня умова? Як далеко варто йти для умиротворення росії, якщо відмови від НАТО і ЄС для України буде недостатньо? Він не розглядає навіть теоретичної можливості таких викликів.

     

    У статті 2014 року15 про «українську кризу» Міршаймер пропонує зробити з України аналог нейтральної Австрії часів Холодної війни, знову-таки базуючи це на припущенні, що путіну буде вигідно, щоб під боком була Україна, що процвітає. Проте ми маємо живі приклади держав, де росія успішно вдовольнила свої «безпекові занепокоєння», оскільки Захід не втручався. Прикладом країни, яка без опору виконує більшість російських вимог в питаннях культури, зовнішньої політики та інтеграції є Білорусь. Прикладом країни, яка чинила відчайдушний опір, але без допомоги Заходу, є Ічкерія (Чечня). Що планувалося для нас, можна приблизно уявити з програмної статті29 пропагандиста Сєрґєйцева про «деукраїнізацію». Все це мало схоже на Австрію, але надто незручне, щоб навіть цинічний реаліст Міршаймер прямим текстом міг запропонувати нам таке прийняти.

     

    Ба більше, навіть наша згода навіть на найгірші умови не дає жодних гарантій, що після цього ракети з нашої території не полетять на якусь іншу державу, як зараз вони летять з Білорусі по наших містах. Власне, реалполітік, яка передбачає, що супердержави не дотримуються міжнародного законодавства з власної волі, вимагає прописувати більш конкретні гарантії і системи стримувань, узгоджені червоні лінії, підкріплювані готовністю застосувати силу з обох сторін, а не наївне очікування, що якщо поступитися одній стороні в її «безпекових занепокоєннях», то вона не спробує просунути свої «червоні лінії» далі. Динаміка таких стосунків детально вивчалася в часи Холодної війни з точки зору теорії ігор, особливо в контексті ядерного стримування.

    Як мати бомбу і не використати її – теорія ядерного стримування

     

    «Ваші генерали говорять про утримання ваших позицій в Берліні силою. Це блеф. Якщо ви вишлете танки… наші ракети полетять автоматично»

    Нікіта Хрущов на зустрічі з американським дипломатом30, 1959 рік

     

    Теорію ядерного стримування розробив економіст Томас Шеллінґ, описавши її в книзі «Стратегія конфлікту»31 1960 року, за яку згодом отримав Нобелівську премію. Стратегія стримування32 повинна давати певність в двох речах: ніхто не вдарить першим; і в разі порушення удар у відповідь буде гарантованим. Фраза Хрущова про «ракети полетять автоматично» демонструє саме другу складову. Оскільки ядерний удар приносить такі руйнування, яких ніхто не хоче переживати на своїй території, наносити перший удар, знаючи, що опонент може відповісти, надто ризиковано. Але для цього ризик удару у відповідь повинен бути достатньо переконливим. Саме тому Майкл Крепон нагадує, що для стримування5 від ядерної війни необхідно, щоб НАТО також нагадувало, що має ядерну зброю.

     

    Навіть відмова реагувати на дії росії поза ядерною загрозою чи будь-яке виконання вимог росії може створити проблеми для обмеження поширення ядерної зброї. Україна, відмовившись від ядерної зброї, підписала Будапештський меморандум про гарантії безпеки, а тепер один з гарантів її атакує. Якщо інші гаранти не будуть допомагати, це буде дуже переконливим аргументом на користь ідеї, що ядерна зброя – це єдине, що може вберегти від агресії з боку сильнішого сусіда. Також це дасть сигнал, що військова агресія з метою здобути нові території дозволена, і міжнародне право не працює. Це ключове слабке місце підходу Міршаймера: якщо кожен може проводити червоні лінії, де заманеться, а сприйняття загрози суто суб’єктивне, немає жодних запобіжників, які б попередили конфлікти в місцях, де ці суб’єктивні червоні лінії перетнуться. Для попередження війни напрацювання взаємних гарантій необхідне.

     

    Втім у реальному світі це розуміють. І саме тому теорія божевільного працює лише на короткі проміжки часу, та й то не завжди. Так, Деніел Еллсберґ, формулюючи небезпеку ядерного шантажу, прикладом з реального життя використовує Гітлера, який агресивними погрозами певний час домагався поступок. Але ми всі знаємо, який фінал його очікував. Більш раціональні гравці зрештою просто поступалися своїм блефом, особливо коли йшлося про ядерну зброю, як показують33 дослідження політологині Роузен МакМанус з Пенсильванського університету. Коли ж починає скидатися, що лідер справді готовий на все, то в попередніх історичних випадках його намагалися прибрати від влади – Роузен МакМанус наводить тут приклади таких рішень щодо Саддама Хусейна та Муаммара Каддафі, але приклад Гітлера тут теж релевантний.

     

    Основна проблема з гаданими божевільними та сама, що й із намаганням не зачепити червоні лінії, які диктуються цілковито суб’єктивним сприйняттям загрози: ви не можете знати, що буде сприйнято як провокація наступного разу. Також із непередбачуваним лідером ви не можете розраховувати, що попередні домовленості не будуть порушені. Таку загрозу найкраще ліквідувати, поки не трапилося найгірше. Оскільки США досі не оголосили росію державою – спонсором тероризму, можна припустити, що поки що американські урядовці вірять в те, що путін вдається до раціонального блефу.

     

    На противагу до теорій, за якими світ приречений на постійні протистояння між супердержавами, когнітивний психолог з Гарварда Стівен Пінкер наводить у своїй книзі «Добрі янголи людської природи»34 великий обсяг статистичних даних, які вказують, що загалом історично кількість насильства у світі зменшувалась, хоч це, звісно, і не ідеально плавна крива, і на ній є коливання. Втім, на відміну від Міршаймера, він не вважає, що це відбувається тому, що так працює світ. Натомість він впевнений, що це наслідки тривалих пошуків і напрацювань людства щодо способів мирного співжиття. В колонці від другого березня22 він нагадує, що тільки від наших колективних дій залежить, чи буде війна росії проти України припиненням цієї тенденції і відкочуванням назад, чи ми знайдемо способи залатати діри в архітектурі міжнародної безпеки й повернути мир.

     

    З одним важко не погодитись: поки в світі є ядерна зброя, ризик застосування теорії божевільного чи навіть потрапляння цієї зброї в руки справді божевільного диктатора буде залишатися. «Нинішній військовий конфлікт на території України, розмови про повернення ядерних озброєнь і взаємні загрози застосування ядерної зброї змушують нас, як ніколи раніше, задуматися про колективну вразливість людства і про нагальну необхідність заборони і ліквідації цієї смертоносної зброї», – заявив міністр35 МЗС Казахстану Мухтар Тлеуберді. За кілька днів до того президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, який ще цього січня36 придушував протести силами російських військ у складі ОДКБ, відмовився37 визнавати «ДНР» і «ЛНР» на тому ж Економічному форумі, на якому Сімоньян сподівалася на голод, а путін нагадував про російські ядерні боєголовки. Воістину ця війна творить несподіваних союзників та опонентів.

    ТЕКСТ: Марта Льода
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Посилання
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?