ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Як в Україні впав найбільший метеорит з-поміж знайдених в Європі?/Начитала Надія Кушнір

    00:00
    00:00
    Космос — 03.10.19
    ТЕКСТ: Катерина Москалюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Зірка Княгині

    Вогняна куля з’явилась над словацьким містечком Ліптовський Мікулаш, пролетіла понад двісті кілометрів на схід і вибухнула іскристим дощем над українськими Карпатами. Один із найбільших метеоритів, знайдених у Європі, розлетівся буквально на тисячу уламків над закарпатським селом Княгиня 9 червня 1866 року. З того часу на старих австро-угорських картах цей населений пункт позначали угорським словом «Csillagfalu» – «Зіркове село».

    Уламки неба

      Журнал «Ведомости Ужанского комитета» у 1872 році опублікував повідомлення про те, що мешканці села Княгиня бачили над горою Стінка хмару, з якої із блискавками та гуркотом сипались кам’яні уламки. Вогняна куля розлетілася на понад 1200 скалок загальною вагою понад півтонни. «Шматки неба» збирали у радіусі п’яти кілометрів, а найбільший кусень вагою приблизно 280 кілограмів, опинився в урочищі Чорні Млаки, яке розташоване на території сучасного Ужанського національного природного парку в околицях села Княгиня. Знайшов його мешканець села Василь Крив’яник, який вийшов на сінокіс і побачив у луці заглиблення. Він розкопав ґрунт і помітив на глибині трьох метрів камінь, що розколовся на дві великі частини вагою близько 142 та 138 кілограмів, а від останнього шматка відколовся ще один вагою у майже два з половиною кілограми. Про знахідку дізнався лісник Антон Покорний і викупив у Василя Крив’яника метеорит «за два воли, які той сам вибрав». Лісник перепродав уламки Віденському імператорському музею (сучасний музей природознавства – Natural History Museum in Vienna, Naturhistorisches Museum1), у якому метеорит зберігається й досі. Загалом уламки метеорита «Княгиня», який відомий також як «Кnyahinya», «Csillagfalva», «Knahyna» або «Nagy-Bereszna», можна побачити у понад ста музеях світу.   Для дослідження метеорита 2 липня 1866 року адміністрація Ужанського комітатуКомітат – історичної адміністративно-територіальної одиниці в Угорському королівстві з Х століття до 1920 року. створила спеціальну комісію. Завданням комісії було зібрати й вивчити уламки метеорита. Через десять днів, 12 липня, на місце падіння метеорита приїхала наукова експедиція з Відня та Будапешта. Вчені детально обстежили територію і знайшли ще 72 уламки загальною вагою понад 45 кілограмів. Пошуки тривали до осені, й станом на 24 вересня 1866 року експедиція знайшла 400 кілограмів «небесного дощу».   Княгиня – це кам’яний метеорит, хондрит, який належить до групи LL51. Хондрити – найпоширеніший різновид кам’яних метеоритів, їхня частка становить майже 90% від усіх кам’яних метеоритів, які впали на Землю. Характерна риса цього типу метеоритів – сферичні частки різних розмірів, так звані хондри, які містяться в основній тонкозернистій масі метеорита. З грецької мови «хондра» перекладається як «зерно». У земних породах таких «зерен» не виявлено. Елементний склад хондритів значно відрізняється від земних порід. Із погляду сучасної космохімії вважається, що хондрити – найменш змінена фаза конденсованої в протопланетній хмаріПротопланетна хмара – хмара щільного газу, з якої формуються планети і яка обертається навколо молодої зорі. речовини. Дослідження таких кам’яних метеоритів дають уявлення про те, якою була наша Сонячна система на початку свого існування.   Основна маса метеоритного тіла – імовірно, його ядро – впала саме біля села Княгиня. У місці падіння метеорита, на схилі гори Стінка, в урочищі Чорні Млаки, тепер торф’яне болото. Тому проводити нові дослідження чи шукати досі не знайдені уламки доволі складно.  

    «Насіння» з космосу

      У XIX столітті виникла теорія панспермії – космічна гіпотеза про появу життя на Землі. Її запропонував у 1865 році німецький вчений Герман Ріхтер, а згодом її підтримали німецький фізик та психолог Герман Гельмгольц та шведський фізик, хімік та астрофізик Сванте Арреніус. Згідно з гіпотезою панспермії, розсіяні в космосі так звані «зародки життя», наприклад, спори мікроорганізмів, переносяться з одного небесного тіла на інше метеоритами. Сьогодні ця гіпотеза популярна радше серед романтиків та у псевдонаукових колах, хоча наукою вона також цілком не відкинута. Утім, у XIX столітті вчені знаходили численні «факти» на її підтвердження.   У 1881 році журнал «Science» опублікував3 нотатку під назвою «Пан Дарвін про відкриття доктором Ганом викопних організмів у метеоритах», у якій зазначені фрагменти листування між Чарлзом Дарвіном та німецьким геологом-аматором Отто Ганом. У публікації йдеться про те, що Отто Ган виявив у метеориті частки позаземних коралів, паразитів, рослин і в 1880 році опублікував свої дослідження у книзі «Die Meteorite (chondrite) und ihre Organismen» (з нім. – «Метеорит (хондрит) та його організми»). А далі наведений захопливий вигук Чарлза Дарвіна: «Всемогутній Боже! Яке чудове відкриття! Чудово!» – і процитовані його слова: «Здається важко буде сумніватися, що на ваших фотографіях справді є зображення живих істот, і якщо вам вдасться переконати деяких вчених, то ви, напевно, зробили одне з найбільших відкриттів за всю історію людства!».   Насправді відкриття Отто Ганом викопних організмів у метеоритах – це наукова легенда, не більше4. Наприкінці XIX століття опубліковані перші номери журналу «Science». Часопис популяризував науку та публікував нотатки, які могли б привернути увагу багатьох читачів. Отто Ган (не плутати із однофамільцем Отто Ганом, німецьким хіміком, лауреатом Нобелівської премії) був юристом та петрологом-аматором, який знаходив рештки живих організмів там, де їх у принципі бути не може – наприклад, у вулканічних породах. Гіпотезу Гана, запропоновану у книзі про метеорит з села Княгиня, не підтримали науковці, і він сам волів забути про цей епізод. Утім, досі у статтях, присвячених метеориту з села Княгиня (навіть в українській Вікіпедії), обов’язково згадують, що гіпотезу Отто Гана підтримали Чарлз Дарвін та зоолог Давид Фрідріх Вайнлянд (якого там іменують Вейнлендлером).   Метеорит «Княгиня» впав через кілька років після метеорита «Оргейл» у Франції у 1864 році. У 1868 році французький хімік П’єр Барлело виявив вуглеводи, які за своєю структурою нагадують бджолиний віск і схожі на одноклітинні водорості, які існували на Землі приблизно 600 мільйонів років тому. Схожі «сліди» позаземного життя тогочасні вчені «знаходили» і в інших метеоритах: «Але» (Франція, 1806), «Оргейл» (Франція, 1864), «Мерчісонський» (Австралія, штат Вікторія, 1969), «Аллан-Хіллз» (Антарктида, 1984), і, відповідно, у метеориті «Княгиня». Однак сучасні аналізи метеоритів на вміст у них мікроорганізмів дають негативні результати.  

    «Підвішені у повітрі»

      «Найменша пилинка у космосі летить зі швидкістю 5 кілометрів за секунду. Коли вона влітає в атмосферу Землі, з’являється яскравий слід. Кажемо, що впала зоря», – розповідає співробітник Астрономічної обсерваторії Львівського університету Андрій Білінський. Метеоритами можуть стати як невеликі частинки матерії, так і залишки комет. Метеорит, або ж з давньогрецької «підвішений у повітрі», – це тверде тіло небесного походження, що впало на поверхню Землі або на поверхню будь-якого іншого космічного тіла з космосу. Метеорами називають космічні тіла, які повністю згорають у атмосфері і не долітають до поверхні Землі. Тому метеори частіше називають явищем, а не космічними тілами, а слово «метеор» з давньогрецької перекладається як «небесний». Тобто метеор – це «зоряний дощ», який виникає внаслідок згорання в атмосфері Землі дрібних метеорних тіл, наприклад, уламків комет чи астероїдів.   Стівен Гокінґ у книжці для дітей «Джордж і таємний ключ до Всесвіту» називає комети «здоровенними, брудними та не зовсім округлими сніжками, що мандрують довкола Сонця». Коли комети підлітають ближче до Сонця, лід на їхній поверхні перетворюється на газ, а схований під льодом пил опиняється назовні. Пил та газ формують «хвіст» комети, який стає помітним у променях Сонця. Комети містять речовини, які утворилися в зорях, набагато старших за нашу зірку – Сонце. Тобто кометний пил – чи не найдавніша речовина у всій Сонячній системі. Дослідження комет може пояснити, який вигляд мав космос під час зародження планет нашої Сонячної системи, понад шість мільярдів років тому.   2 березня 2004 року до комети Чурюмова–Герасименко запустили космічний апарат «Розетта», розроблений Європейським космічним агентством спільно із NASA. Комета, названа на честь українського астронома Клима Чурюмова, першовідкривача комет Чурюмова–Герасименко і Чурюмова–Солодовникова, та Світлани Герасименко, яка була на той час його аспіранткою. «Розетта» – перший в історії космічний апарат, який вийшов на орбіту комети, а його спусковий модуль «Філи» 12 листопада 2014 року здійснив першу у світі посадку на поверхню ядра комети. Вчені отримали нові дані стосовно будови комет, наприклад, вперше знайшли молекулярний азот та деякі органічні сполуки, зокрема гліцин – одну із двадцяти амінокислот, які містяться в білках. Ця інформація дає аргументи на користь вищезгаданої теорії панспермії: принаймні органічні сполуки могли потрапити на землю разом із метеоритами. Результати досліджень опубліковані 23 січня 2015 року у спецвипуску журналу «Science» – «Catching a comet»5.   Комети кружляють навколо Сонця на великих відстанях, значно далі, ніж наша планета. Із Землі комету можна побачити тоді, коли вона наблизиться до Сонця і здобуде хвіст, від якого відбиватимуться сонячні промені. У книгах Стівена Гокінґа та Люсі Гокінґ зазначено, що у Всесвіті є понад сто мільярдів комет, однак станом на 18 квітня 2015 року науковці зафіксували та назвали 3 845 комет. Повз Землю комети пролітають із певною періодичністю, яка може становити кілька десятків років або сотні тисяч років. Комету Галлея востаннє бачили у 1986 році, а наступного разу на неї можна буде подивитись у 2061 році. До речі, англійський астроном та геофізик Едмонд Геллі (Галлей), на честь якого назвали комету, створив метод розрахунку кометних орбіт та дослідив періодичність деяких комет. Комету Галлея жителі Землі можуть бачити кожні 76 років, а, наприклад, комету Хякутаке, яку відкрив 30 січня 1996 року японський астроном-аматор Юдзі Хякутаке, кожні 70 000 років.   Андрій Білінський зазначає: коли пил від комети потрапляє в атмосферу Землі, утворюються метеорні потоки. Наприклад, найдинамічніший та доволі чисельний метеорний потік Персеїди можна щороку спостерігати у серпні. Метеорні потоки отримують свої імена за назвами сузір’їв, поблизу яких з’являються на небі. Кількість метеорів Персеїд, які згорають в атмосфері, може досягати від 80 до 120 за годину. Персеїди з’являються, коли Земля проходить через орбіту комети Свіфта–Туттля. Комета наближається до Землі раз на 133 роки, наступне зближення прогнозують у 2126 році. Ще один інтенсивний метеорний потік, Леоніди, щороку можна спостерігати протягом листопада. Він пов’язаний із кометою Темпеля-Туттля. Із цим «зоряним дощем» пов’язано багато легенд, тому що кількість метеорів потоку Леоніди у пікові роки може досягати тисячі метеорів на годину. Така кількість спостерігалася у 1799, 1833, 1866, 1867, 1966, та 2001, 2002 роках. У книзі адвентистів «Біблійні читання для домашнього кола» є ілюстрація6 1889 року, що зображує «зоряний шторм» метеорного потоку Леонідів, який відбувся 13 листопада 1833 року.    «Джерело усіх комет із довгим періодом обертання (понад 200 років) – це хмара Оорта, яка перебуває на межі нашої Сонячної системи, – каже Андрій Білінський. – Хмара Оорта – це залишок початкового протопланетного диску, що виник навколо Сонця приблизно 4,6 мільярда років тому. Безпосередніми спостереженнями існування цього об’єкту не доведене. Ідею існування хмари запропонував естонський астроном Ернст Епік у 1932 році, розробкою теорії у 1950-х роках займався нідерландський астрофізик Ян Оорт, на честь якого і назвали цей релікт Сонячної системи. Гравітація планет-гігантів, наприклад Юпітера чи Сатурна, може «виривати» з хмари окремі об’єкти, які згодом стають кометами».   30 серпня цього року вперше в історії досліджень космосу кримський астроном Геннадій Борисов відкрив міжзоряну комету. Центр малих планет Міжнародного астрономічного союзу 12 вересня 2019 року офіційно підтвердив, що комета C/2019 Q4 (Borisov) утворилась у іншій зоряній системі. Це унікальне відкриття, адже це перша комета, яка прилетіла до нас з іншої зоряної системи. Комета летить специфічною гіперболічною орбітою зі швидкістю 30 кілометрів на секунду, через кілька десятків років вона покине нашу сонячну систему і «помандрує» до інших зірок. Утім, наприкінці 2019 року комета підлетить до Землі на відстань 150–160 мільйонів кілометрів, а відстань від комети до Сонця становитиме 300 мільйонів кілометрів. Наша зоря нагріє «прибульця», з якого активно випаровуватимуться летючі компоненти. Дослідження хімічного складу комиКома – хмара пилу й газу, що оточує ядро комети.   комети Борисова7 дадуть можливість зрозуміти, наскільки склад комет інших сонячних систем відрізняється від комет нашої системи.   Якщо за метеоритним потоком потрібно вести спеціальні спостереження, то таке явище, як болід, складно не помітити навіть удень. Болід, (з грецької перекладається як «метальний спис») – це великий вогняно-яскравий метеор, фактично вогняна куля, яка рухається у небі. Метеори – це згоряння у атмосфері Землі дрібних метеорних тіл, натомість болід – аналогічне явище вищої інтенсивності. Космічне тіло нагрівається внаслідок гальмування об шари атмосфери, навколо утворюється оболонка із розжарених газів, а політ боліда супроводжується гуркотом. Метеорне тіло від перегріву може вибухнути і впасти на землю «кам’яним дощем» або повністю згоріти в атмосфері.    За вмістом нікелистого заліза й силікатів метеорити поділяють на три великі категорії: кам’яні, залізо-кам’яні та залізні. Андрій Білінський каже, що деякі метеорити походять з часів формування нашої Сонячної системи. Якщо детально дослідити співвідношення хімічних елементів метеоритів, які утворилися раніше за Сонце, можна дізнатися більше про розвиток нашої Сонячної системи.    Існують різні дані стосовно кількості та періодичності падіння метеоритів на Землю, які залежать від точності вимірювань та спостережень. У середньому за добу падає п’ять тонн метеоритів та від 300 до 20 000 тонн метеоритного пилу. Метеоритний пил – це найдрібніші, до часток міліметра, частинки, які утворюються під час розпаду метеоритів у атмосфері Землі. Вага більшості знайдених метеоритів коливається від декількох грамів до кількох кілограмів. Сьогодні в Україні спостереження за метеоритами ведуться в Одеській обсерваторії.  

    Шляхами зірок

      «Княгиня» – один із найбільших метеоритів у Європі, і він не міг залишитись непоміченим науковцями та письменниками різних країн. У 1892 році у Княгиню приїжджав відомий французький письменник Юліуш Верне (тогочасний польський варіант транскрипції імені письменника) – Жуль Верн. Враження від подорожі Жуль Верн описує у романі «Замок в Карпатах», у якому докладні етнографічні та географічні описи поєднуються з фантастикою.   Сьогодні ж до урочища Чорні Млаки можна дійти двома маршрутами – з сіл Княгиня або Стужиця. Останній – найкоротший, 5 кілометрів в один бік. Урочище «Чорні Млаки» розташоване на території Ужанського національного природного парку. Працівники парку розробили туристичні маршрути, промаркували їх і встановили пам’ятний знак та інформаційні стенди на місці падіння найбільшого уламка метеорита. У Стужицю варто приїхати не лише задля метеорита – тут ростуть віковічні дубі, одні із найстаріших дерев в Україні. Прогулянка зі Стужиці до Чорних Млак може тривати від трьох до п’яти годин, а загальна протяжність маршруту – приблизно десять кілометрів. З села Княгиня до місця падіння метеорита йти майже вісім кілометрів. Дорога йде вздовж карстових печер, які розташовані на схилах масиву гори Стінка. Працівники парку власними силами вирівняли близько 12 кілометрів лісової дороги, що веде від села Княгиня до Чорних Млаків. Якщо раніше сюди міг проїхати тільки військовий всюдихід «ГАЗ-66», то зараз до місця падіння метеорита зможе проїхати й легковий позашляховик.   Загалом на території України зареєстровано понад 40 метеоритів – залізних і кам’яних. Переважають кам’яні метеорити. Найбільший з них – Княгиня.

    ТЕКСТ: Катерина Москалюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?