ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Людина — 20.10.20
    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Зомбі: рецепт приготування

    Всі люди походять з Африки, і зомбі – не виняток. Осердя вірувань, що лягли в основу Гаїтянської релігії ВудуУ дослідницькій літературі трапляється кілька способів транслітерації назви традиційної гаїтянської релігії – Вуду, Водун, Воду. Ми послуговуватимемось найпоширенішим з них., сформувались на території Бенінської затокиЗатока на південному узбережжі Західної Африки розташована на території сучасних Гани, Того, Беніну та Нігерії. (з чисельними впливами культур південніших груп, зокрема народностей Банту) і потрапили до Нового Світу в трюмах кораблів работоргівців. Перш ніж стати одним із персонажів глобальної поп-індустрії, зомбі десятиліттями залишався національним кошмаром Гаїті. За попередні сто років західні дослідниці та дослідники доклали чимало зусиль, аби віднайти його «рецепт приготування» – зрозуміти, чи ховається за моторошною легендою щось більше за популярний забобон. Відповідей знайшлось одразу декілька: отрута, потаємна система правосуддя, спосіб співжиття зі «своїми» мертвими і «чужими» душевнохворими. У першій частині спеціального гелловінського матеріалу «Куншт» розповідає, чому гаїтянських живих небіжчиків не можна годувати з тарілок, на що довелося піти вченим, аби розгадати таємницю зомбі-порошку, і до чого тут риби-їжаки.

    Республіка Вуду

     

    Історія заснування Республіки Гаїті вражає не менше ніж історія зомбіфікації. У 1791 році на контрольованій французами частині острова ЕспаньйолаСучасна держава Гаїті займає західну частину острова Гаїті, відомого у колоніальні часи під назвою Еспаньйола. На його східній частині розташована Домініканська Республіка. спалахнуло криваве повстання рабів, котре знесло режим, побудований білими плантаторами, успішно відбило натиск наполеонівської армії і, врешті, здобуло незалежність у 1804 році. На кілька десятиліть слово «Гаїті» стало найбільшим жахом рабовласників у обох Америках. Як і більшість революцій, цю зрадили – нове керівництво країни, серед якого були колишні раби і темношкірі генерали французької армії, попри офіційне скасування рабства, запровадило де-факто примусову систему праці на плантаціях з мінімальною платнею. Та навіть попри це, Перша Чорна Республіка, як її подекуди називали, змінила історію регіону.

     

    Однією із сил, котрі дозволили гаїтянським повстанцям перемогти, було Вуду. Заколот 1791-го почався з вудуїстського ритуалу (жертвопринесення свині), лідери руху оточували себе мамбоМамбо (mambo) – жриця вуду жіночої статі. та гунґанамиГунґан (houngan) – жрець вуду чоловічої статі., а магічні закляття надавали революціонерам наснаги йти в бій. Наприклад, у західній частині колонії повстанці під проводом ватажка на ім’я Пророчиця Ромен були переконані, що чари жерців здатні перетворити мушкети та артилерію плантаторів на бамбук, а їхній порох – на пил. 

     

     

    Помилки немає. Ромен Рив’єр, вільний темношкірий уродженець іспанської частини колонії – а ще власник невеликої кавової плантації, ніколи не варто забувати що історія не терпить простих схем – діяв під іменем Romaine-la-Prophétesse, вважав себе втіленням Діви Марії (практикуючи водночас вудуїстську магію), носив стрічки у волоссі на людях, та, загалом, за свідченням сучасників, поводився у спосіб, що змусив одного з опонентів назвати його «гермафродитом». Це лише одна з десятків історій на полях нашого тексту котрій ми з огляду на брак друкованого простору не можемо присвятити більш ніж одне речення.

     

    Станом на кінець XVIII сторіччя Вуду, вочевидь, ще не було цілісною релігією і складалося з різнорідної мішанини католицизму, привезених з Африки вірувань та залишків культури доколумбового населення колонії. Але уявлення про зомбі, нехай навіть у розумінні, яке дуже відрізняється від сучасного, вже побутувало на Гаїті.

     

     

    Нам про це відомо завдяки виданому у 1697 році пригодницько-еротичному роману «Зомбі Великого Перу, або графиня Кокань» французького авантюриста і письменника  П’єра-Корнеля Блессбуа («Le Zombi du Grand Pérou, ou La comtesse de Cocagne», Pierre-Corneille Blessebois). «Зомбі» тут, вочевидь, означає наділену магічними здібностями людину, котра може ставати невидимою.

     

    До середини ХІХ століття воно кристалізувалось у свою канонічну форму: зомбі – живий мрець, піднятий з могили закляттям бокораБокор (bokor) – жрець Вуду, що спеціалізується на чорній магії та чаклунстві. на третій день після поховання, позбавлений сили волі і змушений служити своєму господарю, допоки той не помре. Зомбі працюють на цукрових плантаціях чи роблять хатню роботу, мають скляний погляд і змарнілу шкіру. Аби тримати їх у покорі, небіжчикам не можна давати скуштувати сіль, алкоголь чи м’ясо. Годують зомбованих лише з бананового листя й ніколи не з керамічного посуду. Викликавши зомбі з могили, його немилосердно б’ють, перш ніж охрестити новим ім’ям.

     

    Не обов’язково бути істориком, аби побачити, що фантазм зомбі – страхітливе відображення досвіду рабства. Нічні кошмари багато про нас розповідають, і цей – не виняток: люди, чиє тіло за життя викрала й вичавила плантаційна система, найбільше жахались залишитись чужою власністю й на тому світі. Як зазначає низка дослідників, на Гаїті ніхто не боїться нападу зомбі, справді жахливою є перспектива стати одним з них. У згаданої вище дієти може бути частково хімічне підґрунтя (про це йтиметься далі), але інша, символічна, логіка лежить на поверхні: сіль, алкоголь і м’ясо – дорогі продукти, яких точно не стали б давати рабам. Бананове листя – єдиний «посуд», яким їм дозволяли користуватись.

     

    Перша смерть Нарциса

     

    Довгий час історії про зомбі вважалися байками забобонних селян. Незважаючи на те, що відомості про померлих і похованих людей, котрі через якийсь час нібито поверталися до своїх домівок, регулярно з’являлись і у ХІХ, і у ХХ сторіччі, освічена частина гаїтянського суспільства та західні дослідники ігнорували їх як пережитки колоніальних міфів. Здається, першою, хто поставилась до таких історій серйозно, була Зора Ніл Герстон – блискуча американська письменниця та антропологиня, котра у 1936 році досліджувала культуру Гаїті. Їй навіть вдалося побачити одну із зомбованих гаїтянок на власні очі – у шпиталі міста Гонаїв Герстон зустрілася з жінкою, яка, нібито померши 22 роки тому, з’явилася на фермі, де працював її брат, і була визнана ним за давно поховану родичку. Жінка була пасивною, не відповідала на запитання лікарів і мала «мертві, ніби випалені кислотою очі».

     

    Втім навіть з таким «живим доказом» довести що-небудь було практично неможливо. Адміністративна документація велась на Гаїті абияк, похорон відбувся багато років тому, а за законами країни для встановлення факту смерті достатньо було свідчень двох людей, жоден з яких не зобов’язаний був бути медиком. І все ж Герстон, поспілкувавшись із лікарями, висунула гіпотезу про те, що в основі зомбування лежала дія невідомої отрути, котра змушувала людину впасти у летаргічний сон, майже невідрізненний від смерті. Після поховання жертви такого отруєння бокор міг, розкопавши могилу і ввівши антидот, «оживити» зомбі для своїх цілей. Щоб перевірити цей здогад, знадобився дуже непересічний «мрець».

     

    На початку травня 1962 року до Шпиталя Альберта Швейцера у гаїтянському департаменті Артибоніт госпіталізували чоловіка на ім’я Кларвіус Нарцис. Він скаржився на лихоманку, болі в усьому тілі, а незадовго до цього почав кашляти кров’ю. Незабаром стан пацієнта погіршився, до симптомів додалися розлад шлунку, легеневий набряк, гіпотонія, проблеми з диханням та гіпотермія. О другій ранку третього травня його оглянули й оголосили мертвим два штатних лікаря – американець та гаїтянець з американською освітою. Після восьми годин у холодильній камері моргу тіло Нарциса поховали на кладовищі неподалік селища Морб’є (Morbien), де він мешкав.

     

    У 1981-му до сестри померлого, Ангеліни, підійшов посеред ринкової площі чоловік, що представився дитячим іменем Кларвіуса, котре знали лише кілька найближчих членів сім’ї й не вживали з часів їхнього дитинства. Він стверджував що був «загиблим» ангеліниним братом, якого після поховання викрали з могили. Кларвіус нібито працював протягом двох років на цукровій плантації на півночі острова разом з іншими зомбі-бранцями, допоки їхній хазяїн не помер. Чоловік переховувався ще півтора десятиліття, аж до смерті його рідного брата, котрого той підозрював у замовлені свого «вбивства».

     

    За словами доктора Лезлі Деманґль, цитованої французьким антропологом Філіпом Шарльє, тіло Нарциса тримали у холодильній камері 20 годин. Це – з причин, що стануть зрозумілі згодом – вкрай важлива деталь, остаточне з’ясування якої допомогло б розставити крапки над «і» в Кларвіусовій історії. Все ж професор Дейвіс, котрий мав прямий доступ до медичної справи Нарциса, подає цифру у вісім годин, і ми послуговуватимемось його версією як основною.

     

    Кларвіус Нарцис над могилою Кларвіуса Нарциса. Фото Вейда Дейвіса з січневого номеру журналу Harvard Magazine за 1986 рік. Courtesy of Wade Davis.

    Аби підтвердити слова людини, що називала себе Нарцисом, лікарі місцевого психіатричного інституту спільно з родичами «померлого» склали детальну анкету з низкою запитань, на котрі міг правильно відповісти лише справжній Кларвіус. Чоловік з нею впорався. Понад 200 мешканців Морб’є підтвердили, що це справді їхній односельчанин. У руках вчених вперше в історії опинився задокументований медичними записами випадок зомбіфікації.

     

    Навіжений blanc     

     

    Випадок Нарциса наробив неабиякого галасу в медіа. ВВС навіть зняло про нього документальний фільм. А ще він привернув увагу групи північноамериканських дослідників, зацікавлених у тому, щоб здобути хімічну речовину, відповідальну за «виробництво» живих мерців – досі напівлегендарний coup poudre, порошок зомбі. У 1983 році вони відрядили до Гаїті Вейда Дейвіса, молодого Гарвардського антрополога та етнобіолога, із завданням знайти й привезти отруту.

     

    Після прибуття на острів Дейвіс не мав нічого, окрім кількох місцевих контактів. До цього він працював у басейні Амазонки та Північній Америці, але на Гаїті був уперше. Вейд зустрівся і поговорив з Нарцисом – той, як виявилось, міг відповідати на запитання, розмовляв «повільно, але чітко». Чоловік розповів, що залишався притомним від початку до кінця свого похорону і відчував, ніби тіло плаває над труною; а ще чув, як лікарі оголошували його мертвим, але не міг поворухнути жодним м’язом. На правій щоці Нарциса залишився шрам – слід від цвяха, забитого у кришку домовини.  

     

    Другим ім’ям у списку Дейвіса був Марсель П’єр. Відомий на острові жрець вуду, гунґан, він вихвалявся, що може приготувати coup poudre і навіть продав його порцію знімальній групі ВВС. Дослідник назвався представником «впливових людей з Нью-Йорка» і запропонував заплатити П’єру за зомбі-отруту за умови, якщо той дозволить поспостерігати за процесом приготування. Наступного дня, придбавши дюжину попередньо обумовлених інгредієнтів у місцевих магічних крамницях, Дейвіс повернувся до храму гунґана. Той, старанно перемоловши у ступці шматок людського черепа, додавши перетертого листя і якихось мікстур та здійснивши ще низку таємничих маніпуляцій, врешті, передав антропологу пляшечку з темно-зеленим дрібно потертим порошком. «Я пішов з його гонфуруГонфур (honfour) – храм Вуду. Слово використовується на позначення як архітектурної споруди, так і персоналу, що її обслуговує. переконаним, що П’єр знав, як приготувати отруту зомбі. А ще, що те, що він мені дав, не вартувало абсолютно нічого», – написав Дейвіс у книжці «Змій і райдуга», присвяченій історії його гаїтянської експедиції.  

     

    Повернувшись до чаклуна вдруге, вчений вирішив піти ва-банк. Він назвав його шахраєм перед трьома відвідувачами і натякнув, що П’єрів порошок не спрацював. А тоді взяв одну зі склянок, що була неподалік і за допомогою старого фокусу вдав, ніби розтирає її вміст по власній незахищеній долоні. Потому Дейвіс повернув гунґану спорожнілу пляшечку, презирливо назвавши її вміст «пиловинням». Марсель П’єр завмер, а за мить сказав Дейвісовому супутнику: «Цей твій blancBlanc – «білий», або «чужинець» на гаїтянському креолі. хоробрий. Але дурний. Він більше не жилець». У флаконі, як з’ясувалось пізніше, була справжня отрута. 

     

    Ропуха, небіжчик, змія і риба 

     

    Дейвісів вчинок – і пропозиція заплатити більше – завоювали довіру гунґана. Наступного вечора П’єр покликав антрополога готувати справжній coup poudre. Загалом за час двох відвідин Гаїті Вейду Дейвісу вдалось зібрати рецепти п’яти зомбі-отрут з різних регіонів острова. Конкретні складові дещо відрізнялися, але до чотирьох з них входила низка засадничих компонентів: галюциногенні рослиниЙдеться про дурман Datura metel або Datura stramonium, «оксамитовий біб» Mucuna pruriens., деревна жабаЙдеться про Osteopilus dominicentis Tschudi., отруйна морська ропухаЙдеться про Bufo marinus L., котру перед використанням рекомендувалось посадити до коробки разом з «морською змієюЙдеться про багатощетинкового хробака Hermodice carunculata Pallas.» аби вони «розізлили одна однуЦя метода має практичний біологічний сенс: «розлючена» ропуха у стані стресу виділяє більше отрути.». А ще спалені та перетерті залишки мерця – щоб здобути їх, Дейвіс разом з П’єром та його помічниками розкопали могилу нещодавно померлої дівчинки. Пізніше цей вчинок коштував антропологу чимало критики від колег за цехом.

     

    Останнім і, як виявилось, ключовим інгредієнтом coup poudre був один з різновидів місцевих риб-їжаківЙдеться про Diodon hystrix L., Diodon holacanthus L. або Sphoeroides testodineus L.. Далекі родичі цієї тварини відомі в Японії як риби фугу, де вони вважаються дуже дорогим й потенційно смертельним делікатесом. І от чому. Окремі тканини (печінка, очі, шкіра) деяких видів риб-їжаків містять отруту під назвою тетродотоксин (TTX, хімічна формула C11H17N3O8) , у 100 разів сильнішу за ціанід. TTX блокує здатність нервових клітин передавати електричні сигнали, викликаючи низку різноманітних симптомів: почуття поколювання у тілі, діарею, блювання, запаморочення, параліч, ускладнення координації рухів, артеріальну гіпотонію, втрату свідомості. У найскладніших випадках жертва помирає або – рідше – впадає у стан з настільки заниженим тиском та глибоким оціпенінням, що його майже неможливо відрізнити від клінічної смерті.

     

    Ви вже помітили, наскільки цей перелік збігається з «передсмертними» симптомами Кларвіуса Нарциса? На додачу, жертви отруєння ТТХ здатні зберігати свідомість й навіть чути та відчувати, що відбувається довкола них упродовж трансу. Опитані Дейвісом гунґани наголошували, що зомбі-порошок не можна підсипати жертві у їжу, інакше вона «занадто» помре, і повернути її з могили буде неможливо. Натомість coup poudre належало ввести через шкіру, розсипавши у місці, до якого майбутній зомбі мав би торкнутись оголеною поверхнею тіла. Ця рекомендація теж збігається з уявленнями сучасної науки про тетродотоксин – речовину, у 160 000 разів потужнішу за кокаїн. Здавалося, таємницю гаїтянського зомбі було нарешті розгадано. Здавалось.

     

    Другу частину матеріалу читайте за цим посиланням.

    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Медицина
    Невидимий ворог на нашій землі: чому варто зробити щеплення від правця

    За останні декілька місяців українці навчились остерігатись багатьох речей: ракет, мін, російської музики та ютубу, але ми все ще забуваємо про невидимого ворога у нашій землі. Неприємно познайомитись – Clostridium tetani, збудник правця.

    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?